— Їм потрібно зовсім небагато. Лише трохи підштовхнути. Ох, Америко, ти тільки й можеш жерти до відвалу. Споживати, споживати. Рой сарани в брюках, що облягають. І вам не судилося насититися, бо голод мучить не тільки ваші тлінні тіла, а й ваші душі.
- Зворушлива історія, ось тільки не про мене.
- Так. Я помітив. А ти не ставив собі питання, чому ти не схильний до мого впливу?
— Ну, хотілося б вірити, що це завдяки моїй залізній волі.
- У тебе всередині лише безпросвітна пітьма. Там порожнеча, Дін. І ти не можеш нічим її заповнити, ні їжею, ні випивкою. Не навіть сексом.
- Пішов ти в дупу!
— Можеш скільки завгодно гострити, блазнювати, брехати братові і собі, але мене не обдуриш. Я бачу тебе наскрізь, Діне. Я чудово бачу, що ти зламаний... втратив надію. Ти розумієш, що тобі не перемогти, але все одно рвешся в бій. Продовжуєш борсатися за інерцією. Ти не голодний, Дін, бо всередині ти вже мертвий.

- Привіт всім! - Мляво привіталася я.
– Ой… – пролунало звідкись збоку. - А ви хто?
- Вершники апокаліпсису, - реготнув Голод, побачивши худого хлопчика в окулярах, що стискав у руках папку з документами, - Голод, Війна, Смерть і Мор. Це стажист.
- Курсаче, - заіржав Війна...