— Одна людина не може стільки відчувати відразу — вона розірветься.
— Якщо у тебе емоційний діапазон, як у чайної ложки, це не означає, що в нас такий самий.

- Як ти все це встигаєш?
— Просто знаю ціну часу.

— Ти їй цікавий лише тому, що вона вважає тебе обраним.
— Так я й є обраний. Ой, вибач, жарт...

Жили-були троє братів, і ось одного разу вирушили вони мандрувати. Ішли сутінками далекою дорогою і прийшли до річки. У брід її не перейти, у плав не перебратися. Але брати були обізнані в магічних мистецтвах. Змахнули вони чарівними паличками та виріс над річкою міст. Брати вже були на середині мосту, як раптом дивляться, чи стоїть у них на шляху хтось, загорнутий у плащ. Це була Смерть. І вонабула розсерджена, адже зазвичай мандрівники тонули в річці. Але Смерть була хитра. Вона вдавала, що захоплена магічною майстерністю братів і запропонувала кожному вибрати собі нагороду за те, що вони її перехитрили. І ось старший брат попросив у Смерті чарівну паличку, наймогутнішу на світі. І Смерть зробила її з гілки бузини, що росла неподалік. Другий брат захотів принизити Смерть ще більше і зажадав у неї силу викликати своїх близьких зі світу померлих. Смерть підняла камінчик, що лежав на березі і дав його середньому братові. Нарешті, спитала Смерть молодшого брата, чого він хоче. Той був наймудріший, а тому попросив дати йому таку річ, щоб він зміг піти туди, і Смерть не наздогнала б його. Невдоволена була Смерть, але довелося їй віддати йому свою мантію-невидимку.

Якщо ви не заперечуєте, я йду спати. Те, що ми зробили, могло коштувати нам життя. Або гірше – нас могли виключити! (Нас усіх могли убити або, що ще гірше, виключити зі школи. А тепер, якщо ви не заперечуєте, я піду спати.)

— Хто це спить?
- Професор Люпин.
— Все ти знаєш. Звідки вона  знає?
- На його речах написано.

- Страшна жінка, - пискнула Герміона. - Страшна. Я саме говорила Рону перед твоїм приходом — треба щось робити.
- Я запропонував отруту, - похмуро сказав Рон.

— Такого генія, як Дамблдор, неможливо обдурити за допомогою безглуздого трюку, як зілля старіння.
— У цьому вся його чарівність.
— Саме тому, що воно безглузде.

— Чому ти не хочеш носити її, Рональде?
— Я виглядаю в ній, як ідіот!
— Так само, як завжди.

Адже це так весело, правда? Правила порушувати.