— Доброго ранку.
- Що ви хочете цим сказати? Бажаєте мені доброго ранку? Чи стверджуєте, що ранок добрий і неважливий, що я про нього думаю? Чи, може, ви хочете сказати, що випробували на собі доброту цього ранку? Чи ви вважаєте, що всі повинні бути добрими цього ранку?

Зброя зради завжди небезпечна насамперед тому, хто має в руках.

— Доброго ранку, — привітався Більбо. Адже ранок і справді було добрішим — сяяло сонце, на дворі зеленіла трава.
— І що це означає? Чи бажаєш ти доброго ранку мені чи хочеш сказати, що воно було добрим до моєї появи? Або натякаєш, що в тебе все гаразд і ти не проти побалакати?
— І те, й інше, і третє, — озвався Більбо.

Ні сили в тобі немає, ні мудрості. Але ж вибраний ти, а отже, доведеться тобі стати сильним, мудрим і доблесним.

— Дорога ще попереду довга, — зауважив Гендальф.
— Але ж це дорога додому.

— Куди ви, містере Гендальф?
— Скласти компанію єдиному, хто зберіг тут залишки розуму.
— Це ж кому?
- Самому собі.

Багато хто з тих, хто живе, заслуговують на смерть. А інші гинуть, хоча заслуговують на довге життя. Чи ти можеш нагородити їх? Так не поспішай же роздавати смертні вироки. Навіть наймудріші не можуть передбачити все.

— Я хотів би, щоб не було каблучки, щоб нічого цього не було!
— Так думають усі, на чию частку подібне випадає, але це не їм вирішувати. В наших силах вирішувати що робити з часом, що нам відпущено.

Винен у поганих звістях той, хто сіє зло, а не той, хто прийшов попередити та допомогти у скрутну годину.

- Сімбельміні. Вони завжди росли на могилах моїх предків... а тепер ними вкрита могила мого сина. Горе мені жити в ці чорні дні... Молоді гинуть, а люди похилого віку доживають свій вік. І тепер мені доведеться побачити останні дні свого роду...
— Смерть Теодреда — не на твоїй совісті.
— Не треба батькам ховати дітей.