... час не йде повільніше, якщо попереду на тебе чекає щось неприємне...

Ніхто не може жити в той час, коли інші виживають.

— Він же не сказав дякую! — обурилася Гестія. — Він тільки сказав, що Гаррі не займає місця даремно!

— Так, але з його вуст це все одно що "Я тебе люблю", — сказав Гаррі, що розривався між роздратуванням і бажанням розреготатися — надто вже гарна була тітка Петунія, обіймала Дадлі так, ніби він хвилину тому виніс Гаррі з палаючого будинку.

— Ми не можемо захистити молодь від бід. Біль має прийти і прийде.

— І що мені стояти і байдуже дивитися? 

— Ні. Передбачається, що ти повинен навчити його не боятися життя.

— Так, Квірел був чудовий вчитель, — голосно сказав Гаррі, — тільки з одним маленьким недоліком: у нього Волан—де—Морт стирчав із потилиці.

— Це боляче — помирати?

— Швидше, ніж засинати.

А воно завжди звучить набагато крутіше, ніж було насправді.

— Чому ти в окулярах?
— Ем—м, я читав.
— Читав? Не знав, що ти вмієш.

Якщо тебе так сильно хвилює думка інших людей, і ти почуваєшся нещасною щоразу, коли їхні уявлення про тебе не збігаються з твоїми власними, то ти приречена бути нещасною завжди. Тому що ніхто ніколи не думає про нас так, як ми самі.

- Северус Снег служив не тобі, - сказав Гаррі. — Він був на боці Дамблдора з тієї самої хвилини, як ти став переслідувати мою матір. А ти так нічого й не помітив, бо це якраз те, чого ти не розумієш. Ти бачив колись, як Снегг викликає Патронуса?
Волан-де-Морт не відповів.
- Патронус Снегга - лань, - сказав Гаррі, - як у моєї матері, бо він любив її все життя, з самого дитинства. — Гаррі побачив, як затремтіли ніздрі Волан-де-Морта. — Хіба він не просив тебе пощадити її?
— Він хотів її, от і все, — глузливо сказав Волан-де-Морт.