— Нам не звикати сидіти на мілині...
— Ми не на мілині. Ми втопилися!

... я вважаю, що позбавлятися передчуття смерті, навіть страху смерті — помилка. Хіба смерть — не той кордон, якого ми потребуємо? Хіба не надає вона  життю дорогоцінної розміреності, певності?

— Я правильно розумію, — повільно і вагомо промовив Вінні, — що для розгрібання наслідків однієї авантюри ти пропонуєш нам поткнутися в іншу, ще більш божевільну?
— А мені подобається — це так романтично! Ненаселена планета, карта скарбів, тобто секретної піратської бази... - продовжувала Джилл, мрійливо закотивши очі.
Роджер їй навіть позаздрив. Сам він у двадцять два роки вже був реалістом, а нинішні двадцять сім — закінченим песимістом.