Підіб'ємо підсумки твого першого робочого тижня. Першого дня ти ледь не отруїв людину, другого дня побився з барменом і розгромив увесь бар, тепер я дізнаюся, що ти відфритюрив Вікторію Сергіївну, а сьогодні тебе трохи взагалі не пристрелили. Схоже, ти вписуєшся в наш колектив.

— А що ви тут робите?
- Нічого, просто розмовляємо.
- Правильно, без штанів розмова краще клеїться.

— Не треба нікого цькувати. Це наш “друг” відкриває. Приведе свого нового шеф-кухаря. З Індії, каже, привіз, просто, каже, красень, порве всіх.
- А чому не з Таджикистану? Шеф-таджик йому заразом і ремонт би зробив.

- Червоний? Чи синій?... Чи червоний?
— Вікторе Петровичу, ви наречений чи сапер?
— Льова, це перше побачення, підірватись простіше, ніж на мінному полі.

— Бракувало, щоб яйця вчили курку. Сам упораюсь.
— Ну, шефе, яка ж ви курка? Ви півень.

- Що з вами? Може, пігулку?
— Від старості пігулок немає.

- Шефе, я готовий. Що мені робити?
— Чому не цирк?
- В сенсі?
— Чому не цирк, не завод, не таксопарк, крематорій? Що тебе на кухню понесло?

- У мене є тост.
— Який збіг, а я маю бажання випити.

- Шефе, ну що за маячня? Нафіга взагалі відклеювати ці етикетки від бананів?
- Для балансу Всесвіту. Адже десь там, в Африці, такий самий огузок, як ти, приклеює ці етикетки.

- Шефе, ну так не чесно. Це ж собака!
- Так, та ще сука. Загалом світ не ідеальний.