Правда життя полягає в тому, що ілюзії людині не менш необхідні, ніж " істина ", до того ж недосяжна.

Діяльність не є похідною від соціальної структури. Все навпаки: соціальні структури«зростають» на підкладці діяльності. Це встановив ще Маркс.«Виробничі відносини» змушені історично слідувати за розвитком«продуктивних сил». Радянські постмарксисти показали ще тих-таки 1960 – 1970-х, що діяльність, її якість, потужність, рівень розвитку визначаються культурою, що й треба розуміти як транслювану крізь історичний час сукупність норм, зразків і зразків діяльності. Якщо хочемо історичного прориву, необхідно реформувати не форми соціальної організації, а концентрувати культуру. Це філософське, тобто світове, загальнодоступне розуміння. Ексклюзивно – історично раніше, ніж усі, ніж будь-хто, – це розуміли царі-модернізатори: від Петра Великого до Йосипа Сталіна. Щоб мати діяльність, потрібно мати культуру. Соціальна організація суспільства означає особливості та умови реалізації діяльності. З соціальної організації випливає лише політика реалізації. Сам історичний рівень діяльності єдиний за єдності культури. Підкоривши організацію діяльності соціальної організації, як нас повчали західні ідеологи, ми запустили механізм руйнування діяльності, її планомірної деградації. Радянський проект – при всіх претензіях до нього щодо воєнізованого, спрощеного підходу до управління економікою – стратегічно займався концентрацією на нашій території європейської культури, досягнувши в принципі того ж рівня цивілізаційного розвитку діяльності, що й увесь західний світ. Міф  про діяльнісне відставання СРСР був явною і усвідомленою брехнею.

Просто ніколи не буває, зате коли складно — цікавіше!

У житті кожної людини деякі істини осягаються двічі: перший раз, коли вона молода, і вдруге, коли накопичив мудрість і життєвий досвід.

Іноді розставання схожі на сцену катапультування у фільмі«Топ ган» — ви обоє розумієте, що настав час рятуватися, але тільки один залишиться цілим і неушкодженим. Деякі розставання більше нагадують вбивство Мо Гріна в«Хрещеному батькові» — щойно тебе, напівголого, масажує гарна жінка, а через секунду тобі виносять мозок у буквальному значенні слова. А іноді розлучатися буває не складніше, ніж здати книгу до бібліотеки. Так, було цікаво, однак із самого початку розумієш, що це не твоє і буде правильно все закінчити у потрібний термін.

Очікування і страх перед тим, що має відбутися, ніколи не в змозі підготувати людину до наступу тієї вирішальної хвилини.

Чому нам увесь час так хочеться вірити, що ті, хто з іншими злі, брехливі, підлі чи примхливі, з нами неодмінно будуть добрими, чесними та великодушними?

Дитина назавжди залишається у неоплатному боргу матері. Це все одно, що намагатися наздогнати суперника, який уже випередив тебе на двадцять п'ять кілометрів. На що тут сподіватись? Не важливо, скільки листівок на День матері ти намалюєш, скільки побитих фраз і зізнань у любові напишеш в них. Можеш навіть сказати, що любиш її більше, ніж батька, і підморгнути, ніби ви спільники.

Мережа перетворюється для нас і на друкарську машинку, і в друкований прес, і в карту, і в годинник, і в калькулятор, і в телефон, і в пошту, і в бібліотеку, і в радіо, і в телевізор. Вона  навіть бере на себе функції інших комп'ютерів: все частіше комп'ютерні програми працюють в Інтернеті (або, як кажуть у Силіконовій долині,«в хмарі»), а не всередині наших домашніх пристроїв.

Гете пише, що«спочатку була дія». Це, можливо, справедливо для ситуацій етичного та екзистенційного вибору, але рішуче не годиться для проблем, що стосуються витоку руху та сприйняття. Однак і тут зазвичай відбувається щось несподіване: перший крок, перший рух, перший погляд, перший імпульс – як грім серед ясного неба, з нізвідки, з хаосу та безглуздості. "Спочатку був імпульс". Не дія чи рефлекс, а імпульс – щось елементарніше і водночас більш загадкове, ніж дія і рефлекс.