У більшості країн цього вечора, за дуже старим звичаєм, люди збиралися в ресторанах і на приватних квартирах, багато їли і випивали, щохвилини поглядаючи на годинник. Рівно о дванадцятій під загальний дзвін і гомін вони піднімали тост за Новий рік. Більшість з них вважали, що минулий рік був на диво поганий і важкий, але новий буде неодмінно кращим. Втім, так вони думали рік тому.
Якщо довіряють джерелу, довіряють та інформації.
Досить трохи уяви, щоби відчути, що означає доля ліцедея. У часі він творить одного за іншим своїх героїв. У часі вчиться панувати з них. І чим більше різних життів він прожив, тим легше він відокремлює від них своє життя.
Тоді блаженний, хто міцно править словом
І тримає думку на прив'язі свою.
Початок любовних історій дивний і парадоксальний. Обидва відчувають страх, бояться зізнатися в тому, що думають лише один про одного. Вони готові віддати себе цілком, але при цьому бережуть сили, заощаджують щастя, не бажаючи його витрачати. Новонароджене кохання безрозсудне і вразливе.
Якщо цар не буде карати злочинців, він поступиться своїм обов'язком і вкине країну в хаос.
Подібно до нервів у тілі людини, підземний світ керує життям світу зовнішнього. Наші дії відбуваються і залежать від речовин і сигналів, що виходять з-під землі: вібрації, повені, звуки, світло, вода в крані - все впливає на наше життя. Те, що під нами, це тінь, двійник міста.
Як і було передбачено, всі армії Всесвіту зібралися у Трензалора. Лише одне стояло між планетою та її знищенням — Лікар. Лише одне стояло між Лікарем і новою Великою Війною Часу — його ім'я. Дев'ятсот років він захищав тих, хто хотів їх знищити.
За технологічним бар'єром, який підтримувала Церква Папського Мейнфрейму, в самому серці Поля Істини, біля тріщини між цим та іншим Всесвітом, Лікар твердо стояв на межі, що розділяє життя і смерть. Він не знав, як довго підтримуватиме світ. Не знав, яка істота наступним з'явиться зі снігової ночі, щоб зашкодити йому. Він знав лише, що на Трензалорі на нього чекає смерть.
Ким би ти не був — поетом, напівбогом чи ідіотом, все одно, — кожні кілька годин ти маєш спускатися з неба на землю, щоб помочитися. Від цього не втекти. Іронія природи.