Кинута. Коротке дурне слово. Можна тисячу разів читати про це в книгах, тисячу разів думати, що не знайти сюжету банальнішого. Це так… Але лише доки не покинуть тебе. А тоді можна нескінченно говорити про банальність тьмяному дзеркалу, звідки безглуздо дивляться на тебе порожні згаслі очі.
Емоції – це лакмусовий папір проведеного часу. Якщо вони позитивні, значить час минув недаремно.
У холодних небесах
Вишневим кольором прикинувся
пурхаючий сніжок,
І на одну коротку мить
Злегка повіяло навесні.
У світі, в якому ми живемо, є лише дві половини: мова і мовчання, сміх і розпач, Європа та Азія, світло та імла.
Шматок м'яса розрізали; половина для Кельди виявилася меншою, ніж половина для Тіффані. Строго кажучи, одна половина не може бути меншою за іншу, тому що тоді вона буде вже не половина; але практично всі розуміють, що це значить.
Навіщо все так чудово, ясно у мене в душі і так потворно виходить на папері і взагалі в житті, коли я хочу застосовувати до неї щось із того, що думаю?
Корабель мрії втопився, зіткнувшись із айсбергом реальності.
Мене не залишає почуття, що велика кількість чарівних історій — особливо казок — якось пов'язана з нашим усвідомленням, що люди все більше відокремлюються від неприрученого природного світу. У казках світи людей та тварин рівні між собою та взаємозалежні. Насильство, страждання та краса в них діляться порівну. Ті, кого тягнуть до себе казки, мабуть, бажають такого світу, який існуватиме«століття вічні».
Він тремтів, оживляючи в пам'яті жахіття, пережите ним самим, і – на власний подив – плачучи над тими дітьми, які поодинці зіткнулися з ще більшим жахом і померли в страху.
Він провів рукою по обличчю, роздратований своїми почуттями до ворогів, які, швидше за все, не стали б витрачати своїх почуттів на нього. Якщо вже плакати, подумав Генріх, то краще про себе.
Чи дійсно, що хтось дійсно цікавиться мною, а не своїм інтересом до мене?