Іноді важко пояснити, чому деякі раптом роблять так, як роблять. Буває, звичайно, вони знають: рано чи пізно все одно доведеться це зробити – то чого відкладати? А буває
навпаки – раптом розуміють, що мали вчинити так давним—давно. Уве, хоч всю дорогу знав, як йому чинити, в душі, як і всі люди, вірив, що все ще встигне. Адже ми завжди
сподіваємось, що ще встигнемо щось зробити для іншого. Сказати йому потрібні слова. А потім, коли все сталося, стоїмо і думаємо:
«От якби».

Вчора..... мені здавалося, більше немає  проблем.

Але серед ночі він прокинувся і міцно притис її до себе, ніби це було все його життя і її забирали в нього. Він обіймав її, відчуваючи, що все життя в ній, і це було так.

Без їжі людина вмирає за кілька тижнів. Без води проживе кілька днів. Без повітря задихнеться за хвилину. Без кохання він не протягнув би й секунди. Навіть мить прожити без любові — досконалий нонсенс, бо однією лише любов'ю існує весь величезний світ з лампочками зірок, ліхтарем сонця і кількома великими континентами, що ліниво плескаються в кам'яній ванні Світового океану.

Прийнято казати:«Мудрий той, хто вміє побачити майбутнє». Ні, той воістину мудрий, хто знає, що далеке майбутнє невідоме нікому.

Життя минає, а болісного болю за безцільно прожиті роки так і не настає.

Це просто шпигунсько—кримінальний трилер, уже готовий, сідай та пиши! За законами цього жанру всі темні сили мають бути рано чи пізно переможені. Інакше це вже не трилер, а Кафка. Потрібно тільки пам'ятати, що моя чорна смуга абсурдна.

Толстой сказав про себе одного разу: – Вся біда в тому, що у мене уява трохи живіша, ніж у інших… Є й у мене це лихо.

Немає нічого неприємнішого, ніж втрачені ілюзії.

Діставши витончену срібну сірникову сірницю, лорд Генрі закурив цигарку з самовдоволеним і задоволеним виглядом людини, що зуміла вмістити в одну фразу всю життєву мудрість.