Що робити? Вони мали лише два виходи. Повернутись назад, до завалу, і чекати, коли їх відкопають, або плисти далі підземною річкою. Повернутися - це визнати свою поразку, вже крім того, що сидіти склавши руки страшно. Іти вперед - це боротьба. Найкраще боротися!

Іноді буває так, що втеча — це єдино правильний шлях.

Наші сусіди явно не належали до тих джентльменів-фермерів, що проводять зиму на власній яхті в Карибах або на сніговому альпійському схилі. Вони воліли відпочивати там, де й жили.

Все ще багато хто, хоча все менше, присягається в любові до природи. Але просто клятв і навіть кохання – мало. Її має любити технологія. А вона намагається її замінити, зробити нове оточення.

... саме прийняття рішення - вже дія.

Історію пишуть ті, хто вішає героїв.

Вичерпати онегінський текст неможливо. Наскільки докладно не зупинялися б ми на політичних натяках, багатозначних умовчаннях, побутових реаліях чи літературних асоціаціях, коментування яких прояснює різні сторони сенсу пушкінських рядків, завжди залишається місце для нових питань та для пошуків відповідей на них.

І змовк затятий крик війни:
Все російському мечу підвладне.

Після арешту Юлії Тимошенко західні країни охопила справжня буря протестів. Я зараз порівнюю їх мовчання з приводу обстрілу артилерією лікарень, шкіл, дитячих садків, поранення та загибелі дітей, мирних жителів Донбасу з тією істерикою, яка вибухнула з приводу арешту Ю. Тимошенко, і мені стає страшно. Це не просто подвійні стандарти, а взагалі повна відсутність загальнолюдських норм моралі, про яку так люблять розмірковувати на Заході. Колись знаменитий російський поет Костянтин Симонов написав розумні рядки:«Чужого горя не буває, хто це підтвердить боїться, напевно, чи вбиває, чи готується у вбивці …»

У того, хто звідусіль женемо, є лише один будинок, один притулок — схвильоване серце іншої людини.