А ось по очах — тут уже й поблизу, і здалеку не сплутаєш. О, очі — важлива річ. На зразок барометра. Все видно - у кого велика суша в душі, хто ні за що ні про що може тицьнути носом чобота в ребра, а хто сам усякого боїться.

... І за кілька хвилин особисто продиктував машиністці надзвичайно тактовну та ввічливу відповідь.
Так, втім, слід відповідати всім, але особливо божевільним.

Наприкінці минулого століття Карамзін, говорячи про російську літературу, зауважив, що публіка найохочіше читає романи і повісті. І досі в нашому суспільстві спостерігається те саме явище.

Екран заблищав, зашелестів, і на ньому замиготіли уривчасті епізоди — хор русалок, танцюючи на хвостах, рухався вулицями рибальського села. Мартіну здавалося, що мерзотніше цього на плівку не знімалося нічого і ніколи.

Коли їхні руки випадково стикнулися, їх тілами пробіг електричний струм. Вони говорили про все, тому що слова втратили всякий сенс.

Адже слова не вино – вони не набувають смаку з часом.

Гордість, зарозумілість, марнославство, гнів, грубість і невігластво — ці якості притаманні тим, хто має демонічну природу.

Є в житті кожного з нас особливий час. Воно приходить раптово, розумієш, що думка — знаряддя добра і має бути одягнена в прекрасний і витончений одяг, як дерево в листя або хвою, як галявина в квіти і трави. Думка – знаряддя віків, але думка, одухотворена світлом та любов'ю – знак вічності!

Звичайно, театр — не уламок, не дзеркало життя... Все-таки не дзеркало. У буквальному значенні слова не відображає дійсності. Можливо, з великим правом його слід уподібнити до системи кривих дзеркал, що по-своєму відображають життя? Тому що він може показати те, чого  насправді немає. Вірніше, є, звичайно ж є, тільки з якихось причин сьогодні, скажімо так, це не виразно видно... У наші дні іноді думаєш, що ні вірності, ні кохання, ні здорового глузду немає, є лише нещадність, жорстокість, тваринні інстинкти і більше нічого. Так осьтеатр у відповідь такі сумніви кричить:«Ні! Ні! Ні! Подивіться уважніше, є й інше — треба тільки це бачити. Є вірність, тільки треба в це вірити. Є і кохання, тільки треба полюбити». Тому театр сьогодні — це рятувальне коло суспільства.

Вірність і покірність прекрасні, коли ми підкоряємося мудрості та справедливості.