... щоб переконати у чомусь інших, необхідно передусім переконати у цьому себе.

Як дужі ці м'ясники та ражі.
Вони йдуть — їм тільки дай волю!
Хочу їм крикнути: стійте! Але на варті
Мій страх, і раптом я вигукую: "Хайль!" Не до душі мені низкість, але зараз
У своєму мистецтві я безкрив і сир,
І в брудний світ я сам додав бруд
Тим самим, що схвалив брудний світ.

У світі взагалі не може бути нічого прекраснішого за фантазії, що відвідують голови збожеволілих людей.

Діти, поки не зрівняються зростанням з батьками, зовсім не помічають життя, що йде у них над головами.

Як приємно сидіти вдома, коли по даху стукає дощ і коли знаєш, що в твоїм домі немає  важких нудних людей.

… і вічність у нас – одна на двох, і час, і термін, який відміряний кожному – це лише половинка того часу, який тече у нашому спільному з тобою житті.

Бути однією – це ще не біда. Куди гірше бути нікому не потрібним.

Архітектор, наш колишній співвітчизник, а нині парижанин, педупреждав, що будівельні роботи в Провансі схожі на окопну війну: довгі періоди бездіяльності та нудьги перемежовуються вибухами скаженої та гучної активності.

Що в психології лежить ключ до всієї галузі знання, — ця думка усвідомилася мені поступово, внаслідок занять юридичними та політичними науками, історією, філософією та народними віруваннями.

Доля подібна до маловідвідуваного ресторану, набитого дивними офіціантами, які приносять Вам те, що Ви не замовляли, або просто не любите.