За дзвінком дзвіночки починали їсти. Спочатку суп. Супницю треба було передавати у чіткій послідовності від старших до молодших. Якщо не хочеш суп – сиди і чекай на наступний дзвінок. За другим дзвінком дозволялося накладати друге і салат. Після третього дзвінка - чай, варення, фрукти (якщо є). Четвертий дзвінок – закінчення трапези. Покласти собі можна не більше четвертої частини від другої страви, салату чи супу. Брати можна лише один раз, не підкладати, навіть якщо їжа лишається. Взяти можна два шматки білого хліба і два чорного, не більше. Ділитись їжею ні з ким не можна, з собою нести не можна, не доїдати те, що поклав собі в тарілку, теж не можна.

Людина – частина природи, а не щось їй протилежне. Його думки і рухи слідують тим самим законам, як і руху зірок і атомів. Порівняно з людиною фізичний світ великий.

Самотність – як голод: ти не помічаєш, як ти зголоднів, доки не почнеш їсти.

У молодого піскаря розуму палата була. Почав він цим розумом розкидати і бачить: куди не обернеться — скрізь йому матюки. Навколо у воді всі великі риби плавають, а він менший; всяка риба його ковтнути може, а він нікого ковтнути не може.

Театр схожий на військове мистецтво і азартну гру в рулетку — ніхто заздалегідь не знає, яка вийде вистава. Не лише на прем'єрі, а й кожен наступний вечір відбувається диво.

... життя все-таки - азартна гра, в якій виграш часто дістається безтурботним, а не розсудливим.

Першим у списку якостей справжнього чоловіка, безумовно, має бути рядок«Роби те, що обіцяв». Це візитна картка мужності. По ній люди тебе судитимуть і відмірятимуть частку поваги, з якою до тебе слід ставитися.

Зміна розмови часто служить у людей, для того, щоб вистояти перед небезпекою і хоч на хвилину приглушити душевний біль.

Життя, як відомо, не цукор. Самотність, можливо, найгірша з усіх напастей. Людині часто нема з ким поділитися зневірою, раптовою думкою, гарним настроєм, але вона відкриває книгу, і вона —«уже не одна». Виявляється, зовсім чужі люди —«вже були тут», думали, раділи, засмучувалися приблизно так само, як він, і через те саме, що й він. Тепер ці люди йому не чужі.

На жаль, як часто нас докоряють справами,
Про які і не знаємо ми самі.