Я думаю про те, що якщо історія людства вселяє і зараз більше побоювань, ніж світлих надій, то не можна забувати, який мізерний проміжок часу є минулим у порівнянні з нескінченністю майбутнього. Світ ще молодий. Мені подобається - навіть якщо я не надто в цьому переконаний - уявляти собі рух людства не у вигляді параболи, яка подібно до особисто моєї, йде в майбутнє, більш-менш знижуючись, а швидше у вигляді спіралі, яка, все більше і більше розширюючись, рухається вгору...

... весь світ - це корабель, який з гавані вийшов, але дороги назад у нього немає.

Відомо, що крайнощі відбиваються крайнощами і що найсильніший протест буває той, який нарешті піднімається з грудей найслабших і терплячих.

Мені казали: бійся лиха, нагадували, що немає надії, але пам'ятаю я — тіло дорожче за їжу, а життя важливіше за одяг.

Як же приємно усвідомлювати, що щастя, яке здавалося втраченим назавжди, виявляється, нікуди не відверталося, а завжди знаходилося поруч.

Тоді Віра Олександрівна не знала, що ні цьому, ні іншим намірам допомогти синові справдитися не вдасться. Не знала вона  і того, що ось-ось за Базиля вступиться інше кохання. І тут уже всі гоніння і підступи долі виявляться безсилими — такою величезною, самозреченою вона  буде до трунної дошки, до останнього подиху, такої, про яку в романах пишуть, а в житті посилається лише обраним...

Все обман, все мрія, все не те, чим здається!

Життя щоразу ставить нас перед якимись несподіванками, на які реагуєш не завжди так, як вирішив би, подумавши заздалегідь.

Дурність — найпростіша з вад, бо не має нальотів зловмисності.

… у неї був такий крихітний, крихітний лобик; разом із крихітним лобіком у ній таїлися вулкани поглиблених почуттів: вона була дама; а в дамах не можна будити хаосу: у цьому хаосі приховані у жінки всі види жорстокостей, злочинів, падінь, всі види шалених сказів, як усі види землі ще не буваючих геройств; в кожній жінці таїться злочинниця: але, вчинившись злочин, крім святості нічого не залишиться в істинно жіночої душі.