Прем'єра - це фатальний момент, коли драматичний твір стає реальністю. До останньої репетиції ще можна було щось виправляти та рятувати. Вистава була незавершеною роботою, світом у становленні, зіркою, що народилася з хаосу. Прем'єра — це вираз відчайдушної рішучості надати нарешті п'єсу самій собі.

Але чи непорушність є абсолютно необхідною для існування? Хіба від прагнення затвердити непорушність не виникає огидне суперництво?

Думки вмираючого визначають його подальшу долю, бо такий закон природи.

Що потрібно робити, коли ми падаємо? Потрібно намагатися піднятися. Я пробував підвестися і падав сто разів. Але як ви думаєте, якщо я впаду і здамся, мені вдасться піднятися? Я пробуватиму знову, знову і знову... Я просто хочу щоб ви зрозуміли, що це не кінець, але від цього залежить, як все закінчиться. Ви бажаєте бути щасливими? Тоді ви знайдете ту силу, щоб піднятися!

Історично цивілізація людини розташовувалася землі окремими плямами. Поступово вони зливалися і тепер становище протилежне: залишаються вкраплення природи (заповідники, парки) у суцільному штучному середовищі.

Не тільки коти, але й люди, причому часто незнайомці, можуть дати вам багато світла та тепла.

З найглибшої давнини старі вселяють молодим, що вони розумніші, - а на той час, як молоді починають розуміти, яка це нісенітниця, вони самі перетворюються на старих, і їм вигідно підтримувати цю помилку.

Якщо зазвичай американцеві і російському рідко випадає нагода ближче познайомитися, то на«Ра» двоє їх ґрунтовно вивчили один одного. Якби араби та євреї були природними ворогами, один із членів екіпажу зник би за бортом. Якби Всевишній допускав тільки одну віру, у нас на борту вибухнула б релігійна війна. Ми представляли вавилонську суміш промов - вісім мов, але наяву зазвичай говорили англійською, італійською і французькою.

Ризикуючи, ми часом перестаємо
Собою бути в полоні метаморфози,
І часто шлях, яким ми йдемо,
Шипи нам встеляють, а не троянди.

Сьогодні ви кажете те, що у публіки на умі, завтра на умі у публіки те, що говорили ви.