Як і темрява, туман позбавляв людини можливості бачити досить далеко, а тому вселяв побоювання і страх.

Помилка думати, що вирішальні моменти життя, що назавжди змінюють її звичну течію, повинні бути виконані ефектного, кричущого драматизму, такий собі виплеск душевних поривів. Насправді драматизм життєво важливих поворотів неймовірно тихий. Він має так мало спільного з гуркотом вибуху, стовпом полум'я або виверженням лави, що поворот - у той момент, коли він відбувається - залишається часом навіть непоміченим. Якщо він починає свою революційну дію і піклується про те, щоб життя зодягнулося в нове світло або отримало зовсім нове звучання, то робить це безмовно. І в цьому дивовижному безмовності його особливеблагородство.

Що це за виверт людського серця – зневажати людину за те, що вона тебе любить.

Не було жодного процесу, лише перерахування звинувачень:«Безпосередньо винен», бо підтримував — усвідомлено чи несвідомо — кандидата з відомими ліберальними нахилами.«Винен у потуранні», оскільки постанови служби безпеки виконувались так ліниво, що виникла пряма небезпека для суспільства. Усі звинувачення одразу ж звели разом. Винен у всіх відносинах.

Самотність породжує оригінальну, сміливу, страшно прекрасну — поезію.

У житті кожної людини бувають критичні хвилини, коли вона коливається між суворим дотриманням обов'язку і справедливості і спокусою щастя, якого, здається, можна досягти, — варто лише вчинити не так, як має бути.

З тривожним почуттям я беруся за перо. Кого цікавлять визнання літературного невдахи? Що повчального у його сповіді?
Та й життя моє позбавлене зовнішнього трагізму. Я абсолютно здоровий. У мене є любляча рідня. Мені завжди готові надати роботу, яка забезпечить нормальне біологічне існування.
Мало того, я маю переваги. Мені легко вдається розташовувати себе людей. Я здійснив десятки вчинків, які кримінально караються і залишилися безкарними.
Я двічі був одружений, і обидва рази щасливо.
Зрештою, у мене є собака. А це вже надмірність.
Тоді чому ж я почуваюся на межі фізичної катастрофи? Звідки в мене почуття безнадійної життєвої непридатності? У чому причина моєї туги?
Я хочу цього розібратися. Постійно думаю про це. Мрію і сподіваюся викликати примару щастя…

Уве, втім, безнадійним себе не вважав. Просто, на його думку, речі люблять місце та порядок. Не можна йти по життю, ось так легко розкидаючись і розмінюючись ними. Наче сталість нині нічого не варта. Нині люди змінюють старе на нове настільки швидко, що вміння робити щось довговічне стало непотрібним. Якість – кому вона тепер потрібна?

Світ - це переплетений сам у собі клубок людських доль.

... всяке надмірне задоволення приводить до невдоволення.