Пауло Коельо. Вероніка вирішує вмерти

Не соромся бути коханим. Я нічого не прошу, тільки дозволь мені любити тебе, грати ще одну ніч на піаніно, якщо в мене вистачить на це сили. А за це я прошу тебе тільки про одне: якщо почуєш, як хтось говоритиме, що я вмираю, йди прямо в мою палату. Дозволь мені здійснити моє бажання.

Докладніше

Поліцейський з Рубльовки. Вероніка

— Чому ти не можеш спілкуватися зі мною так само, як зі своїми?
— Тому що ти найкраще, що є в моєму житті! Ми всі в бруді купаємося кожен день, в болоті, гівном себе ізмазиваем з ніг до голови. І я також. Беру з великої купи гівна, черпаю і на себе, на себе так, щоб ти чистенька була! Щоб хоч тобі туди не довелося поринати! А ти туди лізеш і лізеш, лізеш і лізеш! Наче тобі... подобається це все. Я хочу, щоб ти була іншою, бо я тебе дуже люблю. Єдиної землі людини по-справжньому. А ти не розумієш. Або вдаєш, що не розумієш. А може, ти й справді така. Я втомився...

Докладніше