— Куди ви, містере Гендальф?
— Скласти компанію єдиному, хто зберіг тут залишки розуму.
— Це ж кому?
- Самому собі.

— Яку зброю віддаєте перевагу? Меч? Сокира?
— Ну, я непогано кидаю каштани, якщо хочете знати.

Більбо раптово зрозумів, як це жити в безпросвітній темряві, без надії на кращу частку. Навколо камінь і темрява, вогка вогкість… Тут не тільки зашипиш, тут завиєш. Це співчуття було схоже на осяяння.

— Сподіваюся, ви не підете до вечері? — запитав Більбо ввічливо своїм ненаполегливим тоном.
- Ні в якому разі! - відповів Торін. — Ми і після вечері не підемо.

— Якщо ви коли-небудь проходитиме повз мій будинок, — сказав Більбо, — заходьте не стукаючи. Чай  подається в чотири, але милості прошу у будь-який час.