— Значить, пророцтва стародавніх пісень по—своєму справдилися! – сказав Більбо.

— Звичайно! – відповів Гендальф. — А чому вони не повинні здійснитися? Ти ж не перестав вірити у пророцтва лише тому, що сам допомагав їх здійснити?

— Ну все, вистачить з мене цього зухвалого балакуна... За борт його викинути з кінцем.
— Це Бард. Його звуть Бард.
— Звідки ти знаєш?
— Ну—у—у... я спитав його.

Дехто навіть стверджував, що єдина пристрасть хобітів — їжа. Дуже упереджена оцінка — адже ми, між іншим, майстерні також у пивоварінні та тютюнокурінні.

- Стоп! Стоп! Стійте! Ми маємо повернутися!
— Що в тебе сталося цього разу?
— Я забув носову хустку.

— Доброго ранку.
- Що ви хочете цим сказати? Бажаєте мені доброго ранку? Чи стверджуєте, що ранок добрий і неважливий, що я про нього думаю? Чи, може, ви хочете сказати, що випробували на собі доброту цього ранку? Чи ви вважаєте, що всі повинні бути добрими цього ранку?

— Доброго ранку, — привітався Більбо. Адже ранок і справді було добрішим — сяяло сонце, на дворі зеленіла трава.
— І що це означає? Чи бажаєш ти доброго ранку мені чи хочеш сказати, що воно було добрим до моєї появи? Або натякаєш, що в тебе все гаразд і ти не проти побалакати?
— І те, й інше, і третє, — озвався Більбо.

Небезпечна ця справа, Фродо, виходити за поріг: варто ступити на дорогу і, якщо даси волю ногам, невідомо куди тебе занесе.

Потрібно ж, яка це сумна штука – перемога…

— Дорога ще попереду довга, — зауважив Гендальф.
— Але ж це дорога додому.

Ваша колискова розбудила б і п'яного гобліна!