— Сьогодні б ти його все одно не отримала, навіть якби дуже захотіла, — відповіла Корольова. — Правило у мене тверде: варення на завтра! І тільки на завтра!

— Але ж завтра колись буде сьогодні!

— Ні ніколи! _ Завтра ніколи не буває сьогодні! Хіба можна прокинутися ранком і сказати:«Ну, ось, зараз, нарешті, завтра»?

— Нічого не розумію, — сказала Аліса. — Все це так заплутано!

— Просто ти не звикла жити у зворотній бік, — добродушно пояснила

Корольова. — Спочатку у всіх трохи паморочиться в голові…

Королева притулила її до дерева і лагідно сказала:
— А тепер можеш трохи відпочити! Аліса здивовано озирнулася.
- Що це? — спитала вона. — Ми так і лишилися під цим деревом! Невже ми не рушили з місця ні на крок?
— Ну, звісно, ​​ні, — відповіла Корольова. — А чого ти хотіла?
— У нас, — сказала Аліса, важко переводячи дух, — коли довго біжиш з усіх ніг, неодмінно потрапиш в інше місце.
- Яка повільна країна! - сказала Корольова. — Ну, а тут, знаєш,
доводиться бігти з усіх ніг, аби тільки лишитися на тому самому місці! Якщо ж хочеш потрапити до іншого місцятоді потрібно бігти щонайменше вдвічі швидше!

Якщо ти бачиш співаю я чи ні, значить, у тебе дуже гострий зір.

— До речі, — промовила Біла Корольова, опускаючи очі і нервово ламаючи руки, — минулого тижня у п'ятницю була така гроза! Тобто я хотіла сказати – у п'ятницю!
Аліса здивувалася.
— У нас, — сказала вона, — більше однієї п'ятниці не буває!
- Яке убожество! — пирхнула Чорна Королева. — Ну, а у нас буває шість, сім п'ятниць на тижні!

Я ось зараз, наприклад, дві години впадала у відчай... з варенням і солодкими булочками.