— Яка в тебе супер—сила?

— Гроші.

— Навіщо ти заліз на дах?
— Я вчуся перемагати страх.
- Страх не треба перемагати. Він підказує десь межі. Страх - це добре.

— Багато років тому я був у Бірмі, ми з друзями працювали на місцевий уряд. Воно намагалося купити відданість вождів різних племен за допомогою дорогоцінного каміння, але на їхній караван у лісі напав якийсь бандит, і ми вирушили шукати каміння. За півроку пошуків ми не знайшли нікого, хто б торгував ними. Якось я побачив у руках у дитини рубін, розміром із мандарин. Цей бандит просто викидав камінці.
- Тоді навіщо красти?
- Тому що він отримував від цього задоволення. Просто є типи, які діють поза всякою логікою. Їх не підкупити, не залякати, не домовитись і не дійти компромісу. Ці люди мріють бачити світ у вогні.

- Привіт, Бетмен! Злови свого найлютішого ворога!
— Супермен — мій найлютіший ворог.
— То він зовсім не злий!
— Ну, що ж... У такому разі, лиходія поки що немає. Я просто воюю з кількома людьми. Люблю битися.

- На добраніч!
- Сер, уже ранок.
- СВІЄЕЕЕЕЕЕ!!!

— Чи візьмете Бетмобіль?
- Ні. Занадто помітно.
— Ну, тоді візьміть Ламборджіні. Це... менш помітно.

— Я дам 25 тисяч тому, хто скаже де його можна знайти!
- Він мені їх і так віддасть.

Бетмен пішов... О, ні-ні! Стійте! Бетмен повернувся — забув кинути мікрофон.

— З віком стаю повільнішим, Альфреде.
— Ви надто старі, щоб померти молодим. Але не те, щоб не намагалися.

— Чому ви звели цю штуку з одним сидінням?
— Тому що у нас лише один Бетмен.