— Треба поговорити із винним.

— Можна спробувати, але навряд чи він відповість нам — копи всадили в нього вісім куль.

— Та гаразд, Боббі! Нікому не потрібна ця фотографія.

— Підтримую.

— Мовчати! Ви моє пиво хвилюєте. До того ж, треба мені хоч щось на згадку про ваші жалюгідні морди.

— Ха! Приємно, що тут оптимісти!

— Боббі Сінгер — ти мій герой!

— Знатно ти довбала.

— Що це?

— Куля, яку я збирався пустити собі у скроню. Щоранку я дивлюся на неї, і думаю: "Може, сьогодні я все пошлю нахрен?". Але я не йду. І не піду. Знаєш чому? Бо тобі обіцяв, що не здамся!

— Ну, взяли тебе в кордебалет?
— Ноги задираю хвацько, а от цицьками не вийшов!

Пішов геть із моєї власності, доки я тебе так сіллю не набив, що брехатимеш маргаритою.

- Ти колись не хамив?
— 85-го. Найгірший рік у моєму житті.

Сім'я — це не список, хто кого народив.

Якщо вже я у що не вірю, то це у збіги!

— Навіщо ти завжди провокуєш його?
- Він босяк малолітній, ось чому!
— А ось це нісенітниця собача! Ти ким себе уявив?!
- Я твій батько! Шануй свого батька!
— Це треба заслужити, п'яна худоба! Бити жінок і дітей – так називалося у твої дні батьківство?!
— Ти заслужив, повір. Який ти був невдячний!
- Я був дитиною! Діти не повинні бути вдячні! Вони повинні їсти твою їжу і розбивати твоє серце, егоїстичний ублюдок! Ти помер, а я так боявся стати схожим на тебе, що не ризикнув заводити своїх дітей!
- І правильно, ти руйнуєш все, до чого торкаєшся.
- Так?Бог  свідок, я чудово виховав двох хлопчаків, вони виросли героями, так що котись до біса!