Коли ти спустиш курок, тіло того хлопця складається біля твоїх ніг. Потім їх стає багато, а потім ти й кроку не можеш ступити, щоб вони не пішли за тобою.

Моя голова як баржа, навантажена вугіллям та залізом. І коли вона  нахиляється, вантаж ковзає то до одного борту, то до іншого, і зрештою баржа перевертається. Ось і моя голова, як ця бісова баржа — хитається, хитається і перевертається, і я нічого зробити не можу.

— Артуре, прокинься! Ти не на війні, ти вдома, у родинному колі.
- У нас немає  сім'ї!

— Зате ти отримаєш те, що завжди хотів.
- І що це?
— Ти двічі намагався повіситись, а тепер король це зробить за тебе.
- Що я за ідіот? Я нічого не цінував, Джоне.
— Ти що, розклеюватись надумався?
- Малювання. Раніше я добре малював. Даремно я не слухав у школі.
- У якій школі? Ти там не з'являвся.
- Я малював коней. Жеребців. Здоров'яних, вони були як живі. Я багато чого не зробив у житті. Гарного. Ада мала рацію.
- Заспокойся, ніхто тебе не повісить.
- Хто сказав?
- Томмі.
- І як цей Гудіні звільнить мене від кайданів?

- Ти тепер і стрибки підтасовуєш? А дозвіл на це від Біллі Кімбер отримав? А? Тоді що за справи? Думаєш, нам по зубах і китайці, і Біллі Кімбер? Так у Біллі ціла армія!
- Я думаю, Артуре. Це моя робота. Я вважаю. Щоб тобі не довелося.

— Я прийняв би твою кулю. Я заслужив на неї.
— Ти залишишся тут зі своїми думками, зі своїм життям та війною. Я рада, що не вбила тебе, це було б милосердям.

Хочете мене вбити - цільтеся в голову. Там усі проблеми. Від пострілу в живіт вмирають півдня. Я бачив таких на війні, солдати ходять із кишками в руках, як із брудною білизною.

— Я не знаю, що робити.
— Артуре, ти дві третини життя провів у пабах. Просто наливай замість того, щоб пити.
— Але ж я все одно можу пити?
— Твій паб — роби що хочеш.

— Оце удар. У нього в рукавичках підкови, чи що?
— Ні, тільки сила батька та характер матері.