Лорен Вайсбергер. Диявол носить Prada
Звичайно, не дуже приємно було усвідомлювати, що, якби ми не працювали саме на Міранду Прістлі, ці ж самі люди анітрохи не сумнівалися, що переїхали б нас на своїх лімузинах.
Звичайно, не дуже приємно було усвідомлювати, що, якби ми не працювали саме на Міранду Прістлі, ці ж самі люди анітрохи не сумнівалися, що переїхали б нас на своїх лімузинах.
— Що тут взагалі не їдять?
— Так, відколи другий розмір став четвертим, а нульовим — другим.
- У мене шостий.
— А, старий чотирнадцятий.
Люди можуть прожити все життя і не побачити того, що побачиш ти за один цей рік.
Лілі була трохи надто дива, щоб хоч щось робити«як усі», але ми з нею чудово доповнювали один одного.
Я пішла прибрати у шафу ці чудові останки убієнних тварин.
- Ваш розмір. Вісім із половиною, вгадав?
— О, ви дуже добрі, але... я думаю, це дарма, Міранда бачила мене, вона знає, як я виглядаю.
- А ви?