- Люди, здаємо по п'ятдесят копійок. У Маші Селезньової поповнення сімейства!
— Особисто я тут ні до чого!

— Про що розмовляли?
— Про що, про що... Про гриби.
- Про гриби?! А чому про гриби?
— Ну, про що з нею розмовляти, Юро? Не про зміїв же, правда?

- У мене діти. У мене їх двоє: хлопчик і... м-м... де... теж хлопчик. Два хлопчики. Ось. Це тягар.
— Господи, як ви можете говорити про дітей?
— Ну, зачекайте, Людмило Прокопівно!
- Та що ви?
- Не перебивайте, будь ласка! Я й сам зіб'юся.

- Нічого не скажеш, ви справжній сучасний чоловік!
— Яке ви маєте мене так ображати?!

Це Вірочка. Вона  цікава, як усі жінки, і жіночна, як усі секретарки.

— Погано навчалися у школі? Я так і знала, що ви колишній двієчник!
— Дамо спокій моє темне минуле.

Симпатична, але, на жаль, активна. Колись її висунули на громадську роботу і з того часу ніяк не можуть засунути назад.

- Вона  не молода, не гарна жінка.
- Вона  не жінка. Вона  – директор.

- Ви стверджували, що я черства!
- Чому? М'яка!
- Нелюдська!
- Людська!
- Безсердечна!
- Сердечна!
- Суха!
- Мокра!

- Ні, серйозно, я не знаю, про що з нею розмовляти.
— Про щось таке... інтелектуальне. Вона  тітка розумна.
- Інтелектуальному? Інтелектуально, це можна... Тільки навряд чи зрозуміє.