— І не звинувачуй себе.

— А я й не звинувачую.

— Виходить, ти слухав мене неуважно.

[Альф президент]
— Альф, як ти думаєш вирішити проблему безпритульних?
— Вже вирішив!
— Як вирішив?
— Для кожного з них будується будинок.
— А що ти думаєш робити з безробіттям?
— Її вже немає. Усі будують удома!
— Може, й війн більше немає?
— А кому воювати? Усі бігають, шпалери для нових будинків обирають.

Гаразд, подивимося, що там у Віллі в кишені… О Боже, чиясь рука!

Я сидів тихо, мирно. Потім зголоднів. Далі, як у тумані.

— Альф, я намагаюся тобі пояснити, що способів зняти з кота шкуру більше за один.
- О, ти читав мої кулінарні записи...

— Я помітив, що ти весь час чиниш, Віллі.
— Це тому, що ти весь час щось ламаєш, Альфе.
— Добре, що наші хобі доповнюють одне одного!

Як задовбали ці тупі правила: немає кота, не бити посуд, немає кота.

У нас кажуть:«Якщо любиш когось, відпусти його. Якщо він до тебе повернеться, то він твій. Якщо його переїде машина, то так і бути».

- І що Ренді?
- Невідомо. Інформація надійшла до його голови і тепер безуспішно шукає там мізки.

— Віллі, я знаю правило«Ми не їмо членів нашої родини...»
— Ми не їмо членів сім'ї нічиєї!
— А кого ми їмо?