- Вони відпускають вогні в небо. Ти можеш у це повірити? Японські вогні як символ прощання з минулим. Ну, термінове повідомлення – ми не японці. Ти знаєш, хто вони? Діти. Начебто, запалюючи свічки, можна все виправити, або навіть промовивши молитву, або вдаючи, що Олена закінчить не так, як решта — вампіром-вбивцею. Глупість, марення. Нестерпні, маленькі діти. Я знаю, що ти скажеш:«Так вони почуваються краще, Деймон». І що? Як довго це триватиме? Хвилину? День? Що це змінить? Тому що, зрештою, коли ми втрачаємо когось, кожна свічка, кожна молитване змінить той факт, що єдине, що в тебе залишилося, - це дірка в твоєму житті на тому місці, де раніше був той, хто тобі небайдужий. І камінь. З вирізаною на ньому датою народження, яка, я певен, ще й неправильна. Ну що ж, дякую, друже. Спасибі, що кинув мене тут як нянька. Тому що я мав піти ще давно. Дівчина мені не дісталася, пам'ятаєш? Я просто застряг тут, лаючись зі своїм братом і придивляючись за дітьми. Ти мій боржник.
— Я теж сумую за тобою, друже.

- Як Джеремі?
- Ненавидить мене. Ненавидить життя. Ненавидить те, що ми навіть пообідати не можемо так, щоби перед десертом ніхто не помер!

— Розкажи мені, в чому різниця між зв'язком із творцем та навіюванням?
— Навіювання... Це просто контроль над розумом. Типу гіпнозу. А цей зв'язок... Це як віра. Ти робиш щось, бо віриш, що так треба.

Вона любила тебе надто сильно. І це вбивало її.

— Алкоголь — отрута.
— Якщо це отрута, то навіщо ти його п'єш?
— Тому що є речі всередині мене, які хотілося б убити.