— Коли одружимося, танцюватимемо? Я знаходжу танець милою забавою. Недобре, як ти, приховувати думки...
- Але ти завжди видаєш думки. Навіщо ведеш ти, коли маю вести я. Танцювати захочу - так поведу на танець. Від чого мене до того завжди примушують? Що користі, якщо зізнаюся в тому, що думаю про тебе з пробудження? І що з того ранку справи валяться з рук, і голова зовсім не тим забита. Чи так необхідно тобі дізнатися, що я відчуваю страх лише тоді, коли тебе немає  поруч? Від того я у твого дому перш за всіх інших, боюся за тебе. І так, на нашому весіллі я танцю з тобою.

Коли я була молодша, ти завжди тримав мою руку, коли ми гуляли. Потім ти раптом перестав це робити. Якось я спіткнулася в твоїй присутності і мало не впала. Я, звичайно, вдавала, але ти все ж таки не підтримав мене... Іноді ми не робимо те, чого нам хочеться, щоб інші не подумали, що нам цього хочеться.