— Чому, містере Андерсон, чому? В ім'я чого? Що ви робите? Навіщо, навіщо встаєте? Навіщо продовжуєте битися? Невже ви вірите в якусь місію чи вам просто страшно гинути? То в чому ж місія, можливо, ви відкриєте? Це свобода, правда, може бути, світ, чи ви боретесь за кохання? Ілюзії, містер Андерсон, чудасії сприйняття. Крихкі логічні теорії слабкої людини, яка відчайдушно намагається виправдати своє існування — безцільне та безглузде! Але вони, містер Андерсон, як і Матриця, настільки ж штучні. Тільки людинаможе вигадати нудне і неживе поняття - "любов"! Вам час це побачити, містере Андерсон, побачити і зрозуміти! Ви не можете перемогти, продовжувати боротьбу безглуздо. Чому, містере Андерсоне, чому ви наполягаєте?
— Тому що це мій вибір.

— Від нашої діаспори тобі підгін (дістає меч). Джедайська мега-шабля. Дає +5 очок сили, +2 витривалості.
— Шабля – це, звісно, ​​круто. Може, краще кулемет дасте?
— Ні, хлопці, кулемет я вам не дам. От якби я пішов з вами, тоді інша справа. А так, сам розумієш, сенсу немає.

- О Боже!
- Називай мене просто - Сміт.

Ви мене чуєте, Морфеюсе? Я буду щирий із Вами. Я... це місто... ненавиджу. Цей зоопарк, в'язницю, цю реальність – називайте як хочете – мене просто вивертає. Навіть ваш запах. Я дихаю їм, відчуваю шкірою ваш сморід. І хоча я розумію, що це нерозумно, я боюся підхопити вашу інфекцію, я думаю про це кожен день! Смішно? Мені треба вийти звідси. Мені треба звільнитися. Я знаю, що у Вас є ключ, він у Вашому мозку. Після руйнування Зіона я можу покинути вас! Розумієте? Мені потрібні коди. Я намагаюся знайти Зіон, і Ви мені все по-доброму розкажете або... помрете.