Не важливо, скільки планів ми намітили, ми ніколи не знаємо, як наш день закінчиться, які труднощі чекають на нас попереду. Саме випадковості завжди будуть найцікавішими в нашому житті. Ви лягаєте спати з думкою про завтрашній день. Перебираєте в голові плани, готуєте списки справ і сподіваєтеся, що всі несподіванки будуть щасливими.
- Як ти думаєш, якщо я йому встромлю вилку в ногу, у мене будуть неприємності?
— Вдамо, що це був нещасний випадок.
Ми бачимо лише те, що хочемо бачити. І віримо у те, у що хочемо вірити. І це діє. Ми так часто брешемо собі, що через якийсь час самі починаємо вірити. Ми так часто заперечуємо, що іноді не можемо розпізнати правду, навіть коли вона у нас перед носом. Іноді реальність непомітно підкрадається і кусає нас дуже боляче.
Але коли руйнується життя, коли ламаємося ми самі, наука безсила... і жодні правила не допоможуть, ми маємо все це відчути...
Іноді неможливо пояснити, звідки взялися ці узи... Вони з'єднують нас, навіть коли здається, що немає шляху назад, вони пов'язують нас усупереч відстані, часу та логіці.
Знаєш, я не можу згадати останній раз, коли ми цілувалися... Тому що ти ніколи не думаєш, що це останній раз... Ти думаєш, що будуть ще. Ти думаєш, у тебе є вічність, але це не так.
Щоправда життя таке — чим більше хочеш щось змінити, тим більше все залишається на своїх місцях.
Ти б усвідомив, що мені дуже хочеться сісти в машину і переїхати тебе прямо на стоянці. Виїхати, і навіть не озирнутися.
Я люблю тебе. Я готова вдавати, що люблю твої музичні уподобання. Дозволю тобі доїсти останній шматок пирога. Я готова під час дощу чергувати біля твого вікна. Я люблю тебе. Так сильно, що мене це дратує. Обери мене. Кохай мене.
Я насправді намагаюся бути щасливою! Але я не можу дихати... Я не можу дихати, коли ти ось так дивишся на мене, тож припини!