Коли ти молодий, ти розважаєшся за повною програмою, а коли стаєш старшим, приходить страх. Страх переламати собі кістки чи розбити серце. Ти десять разів подумаєш, перш ніж стрибнути. Адже не завжди внизу є хтось, хто зловить тебе, а в житті немає страховки. В який же момент зникла нерозсудливість і з'явився страх?
Наскільки все було б простіше, якби люди винайшли легкий хірургічний спосіб видалити з пам'яті всі помилки та сумні спогади, залишивши лише одні добрі та радісні. Але поки що цей щасливий день не настав, що ж робити? Взяти на озброєння стару перевірену філософію«вибач і забудь»? Але якщо з прощенням ще якось можна впоратися, то чи може людина змусити себе забути, чи можна по-справжньому пробачити, якщо не вдається забути?