— Ти дозволиш мені зав'язати тобі очі?
— А якщо я не дозволю?
— Тоді я піду.
— Залишся.
Вічного кохання не буває. Буває вдале поєднання звичок. Буває добре у ліжку. Буває відчуття затишку від того, що ти не одна. Буває надійність. Ось, власне, і все, що цілком достатньо для щастя.
Знаєш, я хочу, щоби ти знала. В мене було багато жінок. І дівчат. Але з жодної з них я не відчував такого. Навіть коли я просто тримаю тебе у своїх обіймах, це відчуваю.
Ти знав, що все закінчиться, як тільки один із нас скаже«вистачить». Але ти мовчав. Я надто довго чекала.
Знаєш, я не можу зрозуміти цього хлопця. Іноді це просто. Ти розумієш це за його краваткою або за книгами, які він читає чи не читає. І ти знаєш, знаєш, що це скінчиться. І ти просто залишаєш усе, як є і чекаєш. І нічого, можна жити. А з цим хлопцем...
- Як ти дізнався? Як ти здогадався, що я погоджусь бути з тобою?
— У тебе я побачив себе.
- Я приберу зі столу...
- Тобі не треба прибирати зі столу. Не треба цього робити. Я сам все заберу. Я купуватиму продукти... готуватиму... годуватиму тебе, одягати... і роздягати, купати, піклуватися про тебе... Ти можеш зустрічатися з друзями вдень, але ти потрібна мені вночі...