А там у нас телевізор. У телевізорі все добре, все чудово, дивись, слухай, молись рекламі. Ми нічого не виробляємо, більше нікому нічого не потрібно, кругом машини, а ми на який біса здалися, ми споживачі. Все просто — купуй і ти добрий громадянин, а якщо ти багато не купуєш, не хочеш купувати, то хто ти після цього? Хто? Псих ненормальний. Це факт, Джіме.

- Зроби мені ласку. На майбутнє ніколи більше не називай мене«Видра-оким».
— Прапор тобі в руки, Видра-окий. І так, я завжди називатиму тебе так.

Я не можу збрехати, тож скажу половину правди.

Мені потрібний тільки такий світ, у якому є ти. Я робив усе, щоб тобі було куди повертатися. От і все.

У 2043 році у мене є друг. Він вічно повторює одну фразу:«У кожного з нас усередині два вовки. І обидва вмирають із голоду. Один із них — це гнів, заздрість, гординя. А інший — чесність та доброта. Щодня вони рвуть один одного на частини, але в результаті перемагає не той, який краще, а той, якого ти годуєш. І Кассі годує найкращого з них».

Ти хороша людина. Я б не закохалася в тебе, якби не було так.

— Я завжди вважав тебе за свою сім'ю.
- І я тебе люблю.

Усі великі досягнення людства — ґрунтуються на помилках!

Не треба вірити в Бога, щоб відчувати його гнів.

— Чи хочу я повернутися до латти, велотренажера та очікування неминучого апокаліпсису чи залишитися і...
— Бути частиною команди. Знав, що ти вибереш. Добре, я піду...