Олено, сьогодні я зробив те, чим не пишаюся, заради того, що ціную найбільше — заради своєї сім'ї. Якщо хтось і зможе зрозуміти мене, то це ти. Твоє милосердя - це дар, Олено. Бережи його, як я збережу своє каяття.
Завжди й навіки, Елайджа.
— Та й навіщо це тобі? Назви бодай одну справжню причину.
— Ну... Бо я...
— Хм... дай знати, коли зможеш закінчити цю пропозицію.
Якщо план«А» не спрацював, ти маєш ще 32 літери, щоб спробувати.
— А що такого особливого у цій Беллі? Едвард такий збуджений.
— Потрібно спочатку прочитати першу книгу, інакше сюжет губиться.
- Ах, сумую за Енн Райс. Вона писала куди правдивіше.
— А чому ти не сяєш?
— Тому що я живу у реальному світі, де вампіри згоряють на сонці.
- Що, якби я сказала тобі, що Клауса можна вбити? Не тимчасово кинджалом, а по-справжньому.
— Я б сказав, що ти зневірилася і брешеш… чи п'яна. Або напившись відчайдушно брешеш.
Якщо я дозволю собі бути небайдужим, то все, що я відчую – це біль.
— Так, усі ми сьогодні будемо нудними школярами, які мешкають у світі, в якому слово на«в» не вимовляється.
— Заметано.
— А потім ти відведеш мене на оглядове колесо, на самий верх. Потім поцілуєш мене і моє серце затремтить як у нормальної школярки, як тобі такий план?
— Я просто хочу сказати, що не всі можна зіпсувати. Аж раптом вона добра і все тут.
— Не буває просто добрих. Ось побачиш.
– У мене ідея краща.
– Яка?
– Я ігноруватиму цю стерву. Побачимося.
- І в чому сенс?
- Якщо Кетрін зрозуміє, що її ігнорують, вона розлютується і зробить наступний крок.
– Ага. І що потім?
- Заколимо її, звернемо голову. Якось так. Подивимося.