Ми віримо, що час є лінійним. Що тече постійно і поступово до нескінченності. Але різниця між минулим, сьогоденням і майбутнім лише ілюзія. Вчора, Сьогодні та Завтра не послідовні. Вони пов'язані у нескінченному циклі. Все взаємопов'язано.
Де ж початок всього? У минулому чи в майбутньому? Хто може сказати, коли все сталося? Чи зможемо ми колись дізнатися, що стоїть біля витоків всього? Чи до цього було ще щось? І до того? І ще до того? Чи є взагалі початок і кінець? Чи це все переплітається в нескінченній петлі часу? А початок і кінець означають те саме? Хоч і називаються по-різному.
Люди своєрідні істоти. Усіми їхніми діями керує бажання. А їхні характери виковані із болю. Скільки б вони не намагалися придушити біль. Придушити бажання. Вони не можуть звільнити себе від вічного рабства своїх почуттів. І поки в них вирує буря, вони не знайдуть світ. Ні в житті, ні в смерті. І так з кожним днем вони робитимуть те, що повинно. Біль буде їхнім кораблем, бажання – їх компасом. Це все, на що здатне людство.
Життя – це лабіринт. Хтось блукає ним до самої смерті, у пошуках виходу. Але є лише один шлях, і веде він далі вглиб. Лише досягнувши центру, можна все зрозуміти. Смерть незбагненна, але з нею можна змиритися. Все, що ми робили, забудеться.
Людина проживає три життя. Перша закінчується із втратою наївності. Друга — із втратою невинності. А третя — із втратою самого життя.
Надій втрачати не можна, у цьому світі світла стільки ж, скільки й темряви.
Чому це всі кажуть: "У мене є час "? Як це можливо, якщо ми маємо час?
Випадків немає. Кожен шлях зумовлений. Все відбувається тоді, коли потрібне. У потрібний час, у потрібному місці. Немов світ - це килим зітканий безліччю нескінченних ниток. Кожна у своєму місці. Але лише мало хто знає куди приведе їх дорога.