- Знімай це, живо!
- Ні.
— Що ти відповіла?
— Я роблю все, щоб догодити кожному, аби бути ідеальною. Ідеальною дочкою, ідеальною сестрою, ученицею. Чи можна хоч щось зробити для себе?

Ось що хлопці типу Джейсона та Чака думають про жінок. Ми для них просто об'єкти приниження. І коли вони закінчують із нами, ми мовчимо через сорому. У них немає  жодної краплі каяття за руйнування наших життів.

- Якого біса тут відбувається, Елісе?! Зараз середина ночі!
- Ох, вибач, що перервала відьмину ніч у Торнхілл!

Ми шукаємо ідеали: з ними спокійніше, але життя набагато складніше цих простих істин.

- Ти віриш йому?
- А ти?
- Я вірю тобі, Джагхед.

Зі мною серйозно щось не так. Наче в мені якась темрява, яка часом приголомшує, і я не знаю, звідки вона. Але, гадаю, це через неї я роблю ці шалені речі.

Надія – слово, яке зачіпає за живе, але при цьому підступне. Ми дуже хотіли, щоб убивцю Джейсона зловили, щоб наше місто, наш будинок знову став безпечним. Але з кожним минулим днем ​​наші надії тьмяніли дедалі більше. Є один побитий вислів –«Темніше за все перед світанком». Але часом... попереду лише темрява.

– Війна – це пекло, Джаг.
- Ні, Арчі. Пекло – це інші люди.

У бабусі недоумкість і циганська кров.

- Тоді я йду.
— Дивись, щоб тебе дверима на виході не зачинило.