— Що, важко постаратися?

— Так! Помру ще у розквіті років.

Лендону Картеру потрібна моя допомога? Добре, я помолюся.

- Знову?!
- Знову.

— Не думай, що ти знаєш мене... Добре?
- Але я знаю. Я знаю. Ми ходимо з тобою в одну школу з дитячого садка. Тебе звуть Джеймі Салліван. Обідаєш за сьомим столом. Там сидять чи то знедолені, чи то схильні, чи то самовіддані. У тебе лише одна кофта. При ходьбі ти дивишся під ноги. Так, мало не забув, як розвага ти займаєшся з юними зореточками. Ну і як?
— Дуже передбачувано. Все це мені вже казали.
- І тобі абсолютно все одно?
- Звичайно.

Наше кохання як вітер — ти його не бачиш, але відчуваєш...

Ми з Джеймі провели разом чудове літо. Ми зазнали стільки кохання, скільки інші люди не відчувають за все своє життя. Потім, вона  пішла, але віра її не завагалася ні на мить!