Я отримала повідомлення. Моя перша пожертва буде через місяць… я мрію що, та пляма, в якій зникло моє дитинство, розмиється… я кажу собі, що так і буде. Я чекала на це дуже довго. Поки що велика постать не з'явилася на горизонті і не перетинала поле. Вона  ставала все більшою і більшою, і я побачила, що це був Томі. Він плавав. І, може, кликав мене. Я не дозволяла фантазіям виходити за межі. Я не могла. Я нагадую собі, що мені пощастило так, як ніколи нікому не щастило. Але я не впевнена, чи наше життя відрізняється від тих, кого ми рятуємо. Ми всі вмираємо. Ніхто з нас насправді не сприймає життя і не відчуває його весь час.