— Ну, пригостиш мене вечерею?
- З чого б це?
— Ну, якщо ти вирішив пасти мене всюди, то хоч годуй.
— Посміхаєшся.

— Тільки одне запитання: чому жуки та чому саме зараз?!
— Це два питання...

Давай без слів із циклу« головне не перемога, а участь». Втішні призи - страшний відстій.

— Чому ти допомагаєш? Це ж тебе не стосується, а ти ризикуєш собою.
— А чому ти ризикував заради вогню?
- Логічно. Тільки не пам'ятаю.
— Я тобі скажу. Все було недаремно. Ти, можна сказати, світ урятував.
— Напевно... Але порятунок світу безглуздий, доки я не врятував сина.

Хоча я з великим задоволенням пошматував би вас у капусту... дурні. Протягну руку допомоги, допоможу вам вбити диявола. І ми зможемо повернутися до старого доброго винищення один одного.

— То чого ти взяв, що бачив саме ангела?
— Просто... він з'явився переді мною, і мене... переповнило таке почуття... розумієш? Немов на мене зійшла благодать і спокій.
— Гаразд, ти просвітлений мій, може, купимо тобі джедайський меч  і відправимо на Дагобу.

На шляху помсти морок і самотність, і з нього не можна зійти.

- Як спалось?
— Як п'яне немовля.

- А ти куди зібрався?
- Нафіг.

Всесвіт намагається сказати нам те, що ми знаємо. Ми сильніші, коли ми разом, ніж колись порізно.