Ти брешеш Сему, ніби він твоя дружина. — Що частково робить мене твоєю коханкою.

«Він сидів задумливий і сумний...» Твоє обличчя я не бачу, але плечі в тебе явно задумливі і сумні...

Я вважав за краще дивитися в майбутнє, а не в минуле.

Якщо вже у нас не сім'я, а біса що, треба допомагати іншим, тоді і нам стане легше.

- Що Сем каже? Потребує розлучення?
— Думаю, Сем знає, що все це говорив і робив не ти, як мінімум, не зовсім ти...
— Я намагався вбити його, Касе.
- Дін, ви стільки всього пережили, ви ж брати. Щоб Сем захотів піти, мало намагатися вбити його молотком.

- Вибач, Дін.
- Ні. Ти лише граєш у вибачення.

— Знаєш, я не міг не помітити: йому (Бену, синові Лізи) 8. А ми... Нууу...
— Хмм... От тільки не питай, чи від тебе!
- Ні! Що ти, що ти? Не від мене?

- Хлопче, покладеш ноги на кавовий столик, дам по лобі ложкою!
- Я й не думав!
— Саме думав!

- Патрони ще є?
- Та навалом! Тільки треба пробратися до фургона, де ми їх залишили!

— Сім'я — це все, що ми мали і що маємо.
— Виходить, у нас нічого немає.