У пекло і назад? Та ти щасливий гад.

- А ти з мамою не сваришся?
- Не було можливості, мама померла, коли я був немовлям.
- Вибач, я не хотіла.
- Нічого... ми потім з нею поспілкувалися. І, так, стосунки у нас добрі.
- Що?
- З нашою роботою - смерть не завжди кінець.

- Професор Ренфілд? ФБР.
- Просто Донателло. Мене назвали на його честь.
— На честь … Черепашки-ніндзя?
— На честь … Скульптора доби відродження.

— Навіщо ти впала? Чому захотіла бути однією з нас?
- Ти це не всерйоз.
- Ні? Купа жалюгідних виродків, розгублених, зляканих, тільки й думок - пожерти та на сортир.
- Не знаю. Є ще відданість, вміння прощати, любов.
- Біль.
- Шоколадний торт.
- Почуття провини.
- Секс.
- Так, тут твоя взяла.

— Є якісь припущення?
– Якщо чесно, у мене ціла теорія …
– Давай, пали.
— Я тут подумав про казки...
— Яка чарівність! І часто ти про них думаєш?

— Знаєш що, старий, я вже ситий по горло твоїми замашками камікадзе.
- Який нафіг камікадзе? Я – ніндзя!

- Я дезінсектор.
— Ага... Знаєте, у мене, здається, клопи, поділіться порадою?
— Звісно... Спіть міцніше і не дозволяйте їм кусатися.

- Вогонь - єдиний засіб?
- Так.
- Клас! Витягнути дитину на галявину та підсмажити. Сусіди аплодуватимуть. Точно.

Я неповторний! Я Бетмен!

Охоче ​​вірю, тільки локшину з вух зніму!