Секрет мого успіху – я шукаю в людях найгірше.

Люди переходять до насильства, коли не можуть спілкуватись.
(Люди мають силу, коли не можуть знайти слів.)

Якщо чесно, мені не варто його ненавидіти. Він хороший. Він надто тупий, щоб бути поганим.

Подумай, Білле. Якщо ти помреш, кому буде діло? Кому до того буде справа? Так, вони поплачуть день, але давай начистоту: всім начхати. Ті небагато, кому буде належати сходити на похорон, зазнають лише роздратування і намагатимуться звалити скоріше. Ось хто ти такий. Ось що ти таке. Ти нічого не означає ні для кого. Подумай про це, Білле.

Світ - небезпечне місце не через тих, хто робить зло, а через тих, хто дивиться і нічого не робить.

Коли ти позбавишся емоцій, все стане краще.

Хочеш сказати, що це не життя? А що такого, повторювати ті самі завдання, навіть не замислюючись? Хіба не всі так живуть, тим самим? Вічно дивляться свої серіали, п'ють пігулки. Хіба не одноманітність приносить комфорт?

Раптом те, що ми бачимо, не справжній світ, а лише здогад нашого розуму? Що якщо ми бачимо лише спотворене зображення, яке нам ніколи до кінця не розібрати?

Тільки так можна захистити себе, не показувати свій вихідний код, відгородитись, створити лабіринт, в якому мене ніхто не знайде.

Знову наша черга, ми вставляємо патрон у камеру, прокручуємо барабан і тиснемо на гачок.
Питання в тому, чи почуємо ми знайоме клацання, чи це кінець гри?