Ми з майбутнього. Ніна Полякова
За все спасибі, любий друже.
За те, що був ти справді другом.
За той у медових травах лук,
За місяць тоненький над лугом.
За те селище над річкою,
Куди я йшла, забувши про вусталь.
За почуття, що стали рядком,
За рядки, спричинені почуттям.
За те, що мені твоя любов
Часом була потрібніша за хліб...
За те, що я вигадала
Тебе таким, яким ти не був.