— Не будь таким боягузом!

— Якщо я помру, то ти назвеш мене героєм?

— Мабуть.

— Але поки що я живий, я боягуз.

— Боюся, що так заведено. Славу отримуєш тоді, коли не можеш їй насолодитися.

— Що дивного в жертві?
—... це жінка.
— Іноді я шкодую, що такий дар  дістався саме тобі.

— Я завжди думав, що в іншій ситуації ми були б хорошими друзями.
— Так...
— Якби ти не був самовдоволеним пихатим бовдуром.

- Хто такий?
— Що за дурне запитання ти ставиш? Я той, хто є, той, ким я був і той, ким завжди буду!

Камелот побудований на довірі та відданості. Ніхто не зруйнує його, доки ми дотримуємось цих ідеалів.

Ти бачиш, як радіє і страждає твоє дитя. У його невдачах ти бачиш свої власні. Для своїх дітей ти бажаєш щастя, ти хочеш захистити їх від страждання та болю.

— Потрібно сховати батька.
— Чому б не замаскувати його?
- Це спрацює.
— Можна переодягнути його жінкою.
- Інші пропозиції?
- Переодягти його слугою.
- Так краще.

Твій намір бачити в людях добро стане твоєю слабкістю.

— Коли ти сам станеш королем, тоді ти й зрозумієш, що такі рішення доводиться приймати. Королівству загрожують темні сили.
— Я знаю, що чаклунство — це зло, батько, як і несправедливий суд. Так, я буду королем, я ще не знаю яким, але я знаю, в якому Камелоті я хочу жити — у ньому покарання відповідатиме злочину.

— Ти навіть не уявляєш, скільки разів я рятував тобі життя.
— Якщо я колись стану королем, то зроблю тебе придворним блазнем.