На чужих весіллях згадуєш себе.
— Ходімо до найкращого ресторану міста...
— Згодна.
- До мене додому.
- Витончено...
- Будеш красивою, знайдеш чоловіка! Кетут все влаштує!
- Я приїхала не за цим! Мені чоловік не потрібен.
- Ні! Чоловік потрібний усім!
- Він тобі підходить.
— Ну, чому всі думають, що мені потрібен чоловік?!
- Ні, тобі не потрібен чоловік. Тобі потрібний чемпіон.
Терпіти — страшно, але піти ще страшніше.
Ми хочемо, щоб усе лишилося, як було. Ми миримося з болем, тому що боїмося змін, боїмося, що все розсипеться... Ми обидва заслуговуємо на кращу долю, ніж залишатися разом тільки зі страху саморуйнування.
Якщо ви досить сміливі, щоб відкинути все звичне і затишне, а це може бути що завгодно: будинок, застарілі образи, - і вирушити в дорогу за істиною, шукати правду в собі або навколишньому світі. Якщо ви щиро готові вважати підказкою все, що станеться у дорозі. Якщо приймете як вчителя кожного, хто зустрінеться. І головне, якщо ви будете готові прийняти і пробачити непросту правду про себе, тоді вам і відкриється істина.
Обережніше з молитвами вони збуваються.
Я вдячний за страх, тому що вперше в житті боюся, що людина, яка поруч зі мною, може мене покинути.
Як згадаєш про мене, посилай мені промінчик тепла і світла, а потім одразу забудь...