- Насолоджуйся цим моментом, Флопсі. Мене у твоєму віці до міста не возили.
- Що? Та ти ж була у моєму віці три вулиці тому!
- Як же летить час...

— Даремно ми взагалі полізли до його саду.
— Нема  слави без відваги.
— Ти взагалі нічого не боїшся?
— Боюся: померти одному, тож я взяв із собою тебе.

І ось два закляті ворога та двоюрідний брат одного з них поспішають на інший кінець країни для боротьби із спільним противником — часом.

— Ви дозор, а я — герой. Ну що, помчала?
- Тоді я на підхваті.
- Все, пізно.
- Що? Боїшся, я догоджу в капкан, відгризу собі лапу і ти до кінця днів зватимеш мене Культя, я посміхатись у відповідь, страждаючи від жахливих шрамів, найглибший з яких буде в душі?!
—...
— Вибач, розлютилася.

Будь чесним із собою і слідуй поклику свого серця. Воно у тебе добре.

- Стій! Що я казала тобі про набіги на сад Макгрегора?
- Притягнути тобі звідти цвітної капусти?
- Молодчина. Тож вперед!

З статком приходить відповідальність.

Запам'ятовуйте все – це станеться з кожним із вас! Чому я розмовляю із кроликами? Та тому що я божеволію! Господи, мені ж ніхто не відповість...

Денечок якийсь підозрілий. Може, йому краще не наступати?

- Джонні, у нас є невідкладна справа, а ви, якщо чесно, здорово її відкладаєте, показуючи своє рідне місто.
— Лондон — одна з найяскравіших культурних перлин світу. Який я лондонець, як не покажу його краси.
— Гаразд, ви маєте рацію, якщо вже приїхали, треба прогулятися містом.