Ніде і ніколи, в жодному місті світу, ти вже мені повір, це правда, зірки не світять так яскраво і чарівно, як у місті дитинства.

Темперамент є, а гомін жахливий.

Папка, папка рідненький, ти приїжджай, не забувай, я таки дочка твоя. Папка, папка! Ой, що я говорю... Михайле Йосиповичу!

Зателефонуй мені, подзвони мені,
Зателефонуй мені, заради Бога,
Через час простягни
Голос тихий і глибокий.
Зірки тануть над Москвою,
Може, я забула гордість,
Як я хочу чути голос,
Як хочу я чути голос,
Довгоочікуваний голос твій!

Ну що за місто — жодної незнайомої пики. Навіть бандити, і ті знайомі.

Артистки вони які: гарні та тонкі. Ти ж у мене 48 розмір носиш, а голос - як у труби Єрихонської.

Хіба це місто? Це якісь гори та пагорби!