— Мій шлюб зазнає краху.
- Чому?
— Керол — лесбіянка... А я ні.

Вони не знають, що ми знаємо, що знають, що ми знаємо!

- Підійди і скажи йому, що він тобі подобається. Що в цьому такого?
— Та що він почує!

- Подзвони мені.
- Гаразд.
— Стривай, але ж ти не записав мій номер!
— Знаєш що, коли це доля, то я вгадаю його!

— Знаєте, що зроблю? Я влаштую вечірку, покличу всіх мешканців, саджу їх і поясню, що я не поганий, я не жмот, я просто людина, яка має свої переконання, людина з принципами, я принциповий!
— Весела буде вечірка...

— На чому я сиджу?
- На вершині світу? На лаві підсудних? У мене все.

— Я ніколи не помиляюсь у таких речах!
- Та ні, того тижня ти думала, що Рос збирається тебе вбити.
— Вибач, але ж неможливо було повірити, що він розповідає таку нудну історію, просто щоб розповісти.

— Доброго ранку, сусідко!
- Приві-е-е, ти не забув сьогодні одягнутися...
[входить Рос]
- Привіт! О, ти не голий!

Емма, колись ти виростеш і станеш великою дівчинкою... як твій тато.

— Ну, і хто кого кинув?
- Що за питання? Звісно, ​​я її. Вона  ж всерйоз думала, що Шопен це столиця Камбоджі.
— Вона  збожеволіла. Кожному дурню відомо, що столиця Камбоджі... еээ...
— Коротше, не Шопен.