- Чендлер, у тебе чудове волосся!
- Дякую, я сам їх вирощую.

— Батько — той хлопець із першого поверху?
- О господи, Фібі! Ні!
- А що? Він мені подобається.
— Якщо він тобі подобається, народжуй від нього сама.
- Повір, я намагаюся!

— Ти маєш захист?
- Тут що водяться ведмеді?!

Якби я знав, коли бачив тебе востаннє, що це останній раз, я постарався б запам'ятати твоє обличчя, твою ходу, все, пов'язане з тобою. І, якби я знав, коли востаннє тебе цілував, що це останній раз, я б ніколи не зупинився.

— Мені потрібна хороша брехня, щоб пояснити, чому мене сьогодні не було на роботі.
— Любий, ти не вмієш брехати.
- Вмію.
- Невже? Вчора в кафе я вийшла в туалет, коли повернулася, її не було. Хто її взяв?
— Хтось відчинив двері в кафе, і тут вибіг єнот і рвонув прямо до твоєї булки, я сказав:«Не їж її, вона  Фібіна!» А він каже... він каже... каже... "Джо, ти не вмієш брехати..." Що мені робити?!

Хочеш робити щось погане, роби це добре!

— Ми дорослі люди, все має бути чесно. Якщо ти бачив її оголений верх, значить, вона  має побачити твій оголений низ.
— Знаєш, я поки що якось не готовий.
- Нічого-нічого, давай! Око за око!
- Я своє око демонструю не кожному!

- Що робиш?
— Пишу рекомендацію Моніці із Чендлером. Хочу, щоб вона  звучала солідно, але я жодного розумного слова не знаю.
— Чому ти не скористаєшся тезаурусом?
- Ти чув, що я сказав?

— Я щойно відмовилася обслуговувати похорон на 60 людей.
- О Боже! Що сталося з ними?
- 60 гостей.

Все, все, йду на роботу і до кінця дня про нього не думаю. Ні, це занадто, просто йду на роботу.